вулиця в Шевченківському районі міста Києва, місцевості Арештантські городи, Євбаз. Пролягає від Галицької площі та Жилянської вулиці до Старовокзальної вулиці.

Вулиця виникла на початку XX століття (близько 1908 року), під назвою Новокиївська. 1976 року отримала назву вулиця Павла Пестеля, на честь декабриста Павла Пестеля.

Сучасна назва, що походить від назви малої річки Скоморох, притоки річки Либідь, яка впадає в неї неподалік від вулиці, — з 2023 року.

До кінця 1980-х років пролягала до тупика, 1989 року під час влаштування в кінці Старовокзальної вулиці своєрідної площі для трамвайної кінцевої зупинки вулицю П. Пестеля було виведено саме туди.

Будинок № 4 — це територія старої митниці, де збереглися старі митні склади, споруджені ще на початку ХХ століття. На непарному боці збереглося декілька будинків цього ж періоду.

весна 1984р. Скомороська (Пестеля), 17 та 19. Знесений в червні 1984р.

весна 1984р. 1984р. Скомороська (Пестеля), 17 та 19. Знесений в червні 1984р.

Митниця

1911—14 (архіт., іст.). Вул. Жилянська, 97, вул. Пестеля, 4. Складається з трьох споруд: адміні­стративного будинку на території заводу «Транссигнал» (вул. Жилянська, 97) і двох пакгаузів (вул. Пестеля, 4). З бурхливим економічним розвитком Києва — центру Південно-Західного краю — ще наприкінці 1860-х рр. постало питання про заснування митниці й товарних складів. Відсутність митниці гальмувала розвиток міста, в якому здійснювалися великі торговельні операції, діяли численні банки, кредитні установи, транспортні контори. Місцеві торговці, сплачуючи мито на кордоні, змушені були користуватися послугами спеціальних комісіонерів, що значно здорожчувало товари. А зберігання їх на приватних подвір'ях просто неба спричиняло псування. Проте вирішення питання з митницею загальмувалося на десятки років. Лише 1908 у Київ перевели Волочиський митний округ. У грудні 1909 Міська дума відвела для потреб майбутньої митниці 4333 кв. сажнів землі на колишніх т. зв. арештантських городах, поряд із залізничною станцією «Київ-1». У 1910 арх. І. Ніколаєв склав проект адміністративного будинку митниці, який первісно виходив на пров. Скомороський (тепер повністю поглинений заводською територією), прокладений на поч. 20 ст. біля струмка Скоморох (тепер у підземному колекторі). Будівництво здійснили 1911 за рахунок муніципальної позики. 2 січня 1912 митниця розпочала перші операції. У тому ж році біля залізничних шляхів поряд з нею звели залізобетонні пакгаузи й криту цегляну платформу (інж. П.Жуков). Під час будівництва на пливкому ґрунті біля р. Либіді використано бетонні палі системи інж. А. Страуса. Спорудження всього комплексу разом з дренажною системою для відведення ґрунтових вод тривало до 1914. Архітектурну цінність має адміністративний будинок митниці.
      Адміністративний будинок. Триповерховий з підвалом, цегляний, пофарбований, у плані Г-подібний, перекриття залізобетонні. Від наріжного ризаліту симетрично розходяться два взаємно перпендикулярні крила. Наріжний ризаліт завершено трикутним аттиком, увінчаним флагштоком (раніше на аттику було зображення двоголового орла, у полі під карнизом — напис: «Киевская таможня»).
      В опорядженні фасадів використано геометризовані елементи раціонального модерну, смугастий руст. Наріжжя між другим і третім поверхами прикрашено горельєфним зображенням голови римського бога Меркурія у крилатому шоломі — покровителя торгівлі. Пор­тал головного входу в наріжному ризаліті втрачено, дверний отвір закладено. Збереглися фрагменти чавунних парапетів та огорожі балконів з орнаментом у стилі модерн. Приміщення обабіч центральної (наріжної) групи розплановано за коридорною системою. Згідно з проектом, на першому поверсі містилися квартири для дрібних службовців, на другому — контора, присутствені місця та інші митні служби, на третьому поверсі — квартири для керуючого митницею Г. Троцького та вищих службовців. Збереглося розкішне оздоблення приймальної зали у наріжній частині другого поверху (тепер приміщення бібліотеки) з розфарбованим ліпленням на стелі та фризі, зокрема, символами торгівлі (кадуцеєм — жезлом з двома зміями, що обвивають його), транспорту (схрещені якорі) та датою зведення будинку (1911).
Корпус митниці — характерний зразок адміністративної споруди поч. 20 ст., періоду бурхливого економічного життя міста.
      Спочатку на митниці працював нечисленний штат запрошених з московської новогостинодвірської артілі працівників. Товарні операції тимчасово здійснювалися у приміщеннях колишніх складів продовольчого призначення. Щоденний обсяг операцій поштового відділення при митниці, що розташовувалося в одному з приміщень пасажирського вокзалу залізничної станції «Київ-1», становив понад 2 тис. посилок та інших відправлень. Пізніше для нього споруджено спеціальну дерев'яну будівлю (не збереглася). Невід'ємною складовою митниці були пакгаузи. Підвальна частина одного з них призначалася під склад для вина, перший поверх — для поштового від­ділення і складу мануфактурних товарів, другий — під склади для галантерейних товарів, а також чаю, цукру тощо. В другому пакгаузі зберігалися важкі машини й сільськогосподарське знаряддя. Між обома пакгаузами планувалося спорудити залізничну колію, яка б одним кінцем виходила на полотно Південно-Західної залізниці, другим — до дамби Кадетського шосе (тепер просп. Повітрофлотський), але проект не було здійснено.
      З 5 травня до 16 червня 1915 в одному з пакгаузів діяв притулок для галичан-біженців, загальна кількість яких становила бл. 12 тис. осіб. Вони отри­мували безкоштовно їжу, одяг, медич­ну допомогу, ними опікувався спеціальний комітет, окремі доброчинці та адміністрація митниці. У зв'язку з необхідністю звільнити пакгауз для потреб Червоного Хреста частину галичан відправили на роботи, частину перевели у Контрактовий будинок на Подолі. Тепер обидва пакгаузи належать Державному підприємству Науково-вироб­ничого об'єднання «Либідь».
      У 1929-31 під час розширення та реконструкції заводу «Транссигнал» адміністративний будинок митниці було передано цьому підприємству. Тепер тут містяться службові підрозділи заводу.

Василь Галайба, Михайло Кальницький